росла вона звично для всіх, такою ж як всі.
лише інколи батьки помічали її надмірну емоційність, а інколи самотність поряд з ними.
та їх це не турбувало, переросте.
і справді переросла.
вона ж бо була малечею, тонкою та крихітною дівчинкою, коліна котрої не затягувались від її сильного пориву тим маленьким світом котрий їй дала мати і батько.
хлопці, пєкарь, булки, м'яч. книги.
багато книг.
ще розмальовки, любила їх.
довгі гримучі проспекти, котрі шипіли своїм спокоєм, щирим та сильним.
як приємно було мчати тими вуличками, пролітати повз вітрини усміхнених магазинів та розуміти, що ти щасливий.
а люди лише ходили та мило посміхалися, лагідно та яскраво, бо ж люди там інші.
саме в такі моменти розумілося навіщо ти живеш, коли ти просто мрієш, летиш, віриш поряд з тими людьми, котрі хочуть огорнути тебе опікою та турботою.
а ти, безтурботний, лише радо це приймаєш і летиш..!
під блакитною постіллю на зеленій простині, асфальтовими подушками, на котрих вишита жовтезна цятка, котра так багато значить для тебе...