Дві ромашки на полі згоренім
Під нещадно сліпучим жаривом.
Світ розірваний, світ розпорений...
Лиш вони – два яскравих марева..
Жовті очі в обіймах білого
Закликають шалені пристрасті,
За пелюстками обімлілими
Захлюпоче жага до близькості.
Поруч з ними присяде ненависть
Та, що цвіту давно позбулася
І , прогнавши лякливу провесінь,
В передзим’я картате взулася.
Ніжно-біле на дужці жовтого
Зачіпає уяву схиблену,
Промайне легким порухом повз того,
Що у сивому часі згублено.
Світять очі в кружальці білому.
Зачерпну з них я радості втомлено.
Не знайти мені в світі цілому
Більш такого крихкого спомину.