Вітер сонно колихає
стомлені квіти,
він уже засинає
під їхні привіти.
Непотрібні знаки
вітру на волі,
він червоні маки
вишиває на долі.
Їхні пелюстки
так легко літають,
немов шовкові хустки
шкіри торкають.
Червоні маки
на вітрі, на долі,
червоні маки
опадають на полі.
А все ж вітер один,
він хоче тепла,
щоб не гойдати млин,
коли погода зла.
Не зривати рожеві пелюстки
від нерозділеного кохання,
не заповнювати собою пустки
від нездійсненого бажання.
Так багато в нього питань
до червоних маків у полі,
і різних мрій, вподобань,
що народились у горі.
