Колись давно у далекому селі жив простий селянин Сірко. Жив здавалося лиха не знав. Аж поки сподобалась йому одна дівчина. Кращої нема на білому світі вважав Сірко. Не одної вечорниці з тих пір не пропускав. Все прийде сяде і жде чи прийде вона чи ні. Як прийде то Сірко душі не нарадує. Іде додому не йде, а стриба, а як не прийде піде додому зажурений і голову опустить.
І одної вечорниці бачить прийшла та дівчина. Ту дівчину звати було Іванна. Він Підійшов до неї та й каже:
- Іванно можна тебе на танець запросити?
- Звичайно, - відповіла дівчина. Потанцювали та дивиться Іванна , а надворі темно, додому іти треба та самій страшно. Тут Сірко зразу побачив, що їй страшно і провів її до дому.
От в той вечір він такий радий був. Ішов додому і під ноги не разу не глянув. Аж буц лобом як гац об когось. Та як закричать обидва. Один ледь не плаче, а інший з радості кругом нічого не бачить. З цього і почалася сільська комедія…
- Ти хто такий? Хіба не бачиш куди прешся?
- Хто Панас! Це ти Сірко! Мов осліп. Іду спокійно коли ти.
- Ти чого такий сумний?
Панас це був найкращий друг Сірка.
- Ех… Полюбив я одну дівчину, а вона…не любить мене.
- Хто тобі таке сказав?
- Хлопці.
- А може брешуть твої хлопці?
- Може…
- Ну… раз ти так ридаєш… Ми розберемось. Підемо до неї та спитаєш чи кохає чи ні! Тільки скажи куди і як її звати!
- Іванна!
- Та це ж… - люто сказав Сірко, - Я її щойно додому провів.
- А може це не вона, - невпевнено спитав Панас.
- В нас одна Іванна у селі!
- Та ти… ти…
- Я тобі зараз як дам, що зуби повилітають!
- Стій, стій давай по мирному!
- Ех Панасе… добре по мирному так по мирному. Хай вона сама вибере з ким їй бути.
- Добре! А якщо і по мирному не вийде! То я тобі так надаю що й зуби повилітають!!!
- А я придумаю тобі якесь завдання і ти повинен будеш обов’язково його виконати.
- Добре домовились!
- Завтра підемо до Іванни разом і кожен зі сватами!
- Згода до завтра.
Обоє хлопців метушливо побігли додому. Наступного дня обоє стрімголов побігли зі сватами до Іванни. Першим у хату увірвався Сірко. Підійшовши до батьків Іванни він запитав:
- Чи віддасте за мене Іванну?
Після цього в хату вскакує Панас:
- Віддайте за мене свою доньку Іванну?
- Ну… хлопці тут не мені рішати. Хай Іванна вибере с ким їй бути, - сказав батько дівчини.
Тут із-за комина виглянула Іванна. Слідом за собою вона викотила гарбуз і подала Сірку. Потім ще раз метнулася біля комина і викотила ще один гарбуз і подала Панасу. Вони обоє мовчки вийшли з хати.
- От бач обоє ми у дурнях.
- О… наша угода я загадую бажання.
- Ось тобі я як надаю тоді і загадаєш! – Панас в мить накинувся на Сірка. Мов ті поросята вони почали валяти одне одного і мов гусаки лаятися.
- Панасе досить… тепер моя черга…
Вмить вони зупинились і сірко став загадувати:
- Там у лісі є печера у ній є скарби. Ти підеш завтра в ту печеру і забереш їх.
- Ти що мені самому страшно. Давай ти підеш зі мною за компанію.
- Що ж поробиш піду.
- От як розбагатіємо…
Наступного дня Сірко з Панасом пішли до лісу шукати ту печеру зі скарбами. Ідуть лісом бачать чийсь півень сидить на дереві.
Тут той півень як закукурікає, як накинеться на Сірка. Весь ліс здавалося шумів і од кукурікання, і од сміху, і од Сіркового крику.
- Панасе… Панасе! Здається він скажений.
ага… Напевно він заблукав. Х… цікаво як його лисиці не розірвали?
- Панасе! Панасе! Панасику! Зними його з мене будь-ласка.
- Ага, зараз!
І тут знову зашумів темний ліс… Півень кудкудакає, Панас кричить, Сірко горлає. Тай півень незвичайний замість того щоб кукурікать він кудкудакає. Ледве вони одбилися від того півня.
- Де він узявся на нашу голову? – ішли стогнучи Сірко з Панасом.
- Ну Панасе, де будем шукати ту печеру зі скарбами, а то той скажений півень ледве не відбив нас від діла?
- Та там он бач он ті великі сосни, за ними схил, а там і печера.
Вони зразу туди і кинулись. Ідуть бачать, там не печера, а ведмежачий барліг . Вони як кинулись навтьоки. За ними ведмідь та ще й півень прибився. Ведмідь як рикне, півень кудкудакне, то вони ще швидше біжать. Ведмідь біг-біг тай відстав. А півень біг півдороги, як дожене то і клюне, а потім ще загорла…
Панас з сірком як ускочили в хату, так до ранку обоє і не виходили. А вранці Панас відчинить двері голову просуне зиркне, а там півень.
Він і назад, але то був сірків півень.
- Сірко, глянь там півень…
- Ану я зараз рушницю візьму і пристрелю його, - Сірко глянув і впізнав, що то його півень.
- Тфу...та це ж мій півень.
- Хух а я думав, що це той скажений і тут нас знайшов.
Думаю продовження буде!
Весела оповідка. 
