Дивовижно, але без мене не може бути хліба чи пирога. Так чому я повинно змішуватись з водою, цукром, олією та іншими,- шепотіло Борошно повільно перетворюючись на Тісто.
- Та ні, найголовніше, це я - казало Тісто, - Подивиться яке я пружне і могутнє, я підіймаюсь, росту, тільки мене пестять могутні Руки Пекаря, зминають розгладжують, додають родзинки.
- Ну ти і хвалько, подивись уважно, це я Хліб, зкуштуй мою золоту хрустку скоринку і тоді зрозумієш, хто головний. - знесилений від жару печі промовив Хліб.
- Борошно, Тісто, Хліб, та про що ви говорите. ? Найголовніші в будь якій справі це ми Руки, хто вас всіх змішує, кладе в піч. Ми головні і годі сперечатися. - промовили Руки кладучи хрустку, засмажену золоту скоринку до Рота.
- І тільки тридцять два Жорна мовчки,не зважаючи ні на кого, дивуючись всім цим базіканням, перетирали скоринку Хліба, зводячи нанівець зусилля ї сподівання присутніх.
