Я чув колись легенду гарну,
Легенду про кохання лебедів
І про людську жорстокість марну,
Повірив я,та й хто б повірить не хотів.
Зачарувала мене казка,
Та в серці все ж зародила сум.
Чому любов - від Бога ласка
Так часто терпить людський глум?
Чому красиве почуття
Для інших сонцем не сіяє,
Чому не родить співчуття,
Чому стороннього чіпає?
Чом забувають,що колись
Бог дарував їм теє чудо.
Кохання мрії вже збулись,
А не збулись,то може будуть.
Любов десь поряд з нами ходить
І скаже хтось: - Вона глупа.
Вона,мов хміль,у серці бродить
І кружить голову,сліпа.
