|
О скільки ж літ минуло,
Моя Україна?
З того часу коли ти,
Стала незалежна і вільна.
А чи знаєш ти,дитинко,
Якою ціною наші предки заплатили,
відчайдушно борячись на поєдинках,
вони життя своє губили.
То була війна кровава,
вона не дим-
в ній суть пророча.
Покинув юнак рідний дім,
і зник на темній мапі ночі.
А мати на світанку все сина виглядає,
стоячи на низенькому ганку,
на обрії його шукає.
Чи де,можливо,з*явиться,
навістить отчий дім.
Й навіки залишиться,
оселившись в нім.
Ой йде рік,йде другий,
а сина все немає.
Тим часом в батьківських очах,
надія повільно догорає…
Матінка старенька місця собі не знаходить,
думає, де ж син мій рідненький,
і по яким краям убогий ходить..
А син підріс,
він воїном став.
Характер та його вдача,
залізний сплав неначе.
Він смак війни гіркий відчув,
але здаватись не збирається.
Бо ж в любові до Вкраїни,
стільки сил таїться!
Чужинці й злодії гинуть швидко,
під шаблею молодого юнака.
Вибравшого не легку путь,
дивиться на суперника звисока.
І нехай вже давно минули,
ці кроваві війни,
й поневолені людські муки.
Пам*ятаймо,що предки здобули нам свободу,
пройшовши через Крути.
Навіть зараз,запитуючи у свого дідуся,
Я завмираю від розмови про військові роки.
Вислуховуючи все до кінця,
Витираю гарячу сльозу зі щоки.
Та й бабусині згадки,
Не залишають мене байдужою.
Коли ж на війні вороги,
Наступали силою дужою.
«Суперник був безжальний»-
Ці слова завжди лилися потоком,
З старенький бабусиних уст.
А народ беззахисний тільки й сподівався,
На здоровий ворога глузд.
Та сподівання були марними,
суперник лютістю наповнювався щодня.
Він неначе сонце ховав за хмарами,
Забираючи юні життя.
Йому було байдуже,
Чи то дитя мале,
Що ще й не мовило «мама».
Чи то дідусь старенький,
З борідкою сивою,
Стоїть осторонь брами.
Багато людських життів,
Покосила війна жорстока,
Пам*ятаймо ж воїнів,
Для яких зараз зведена,
Могила висока.
А на тій могилі нехай вічно височіє,
Прапор України,
На знак того,що держава,
Встане із руїни.
Допомагайте,юні діти,
Будувати могутню Вкраїну,
Й в серці завжди майте,
Мову солов*їну.
Бо на чужих землях,
Не буде цвісти калина,
Полум*ям багряним.
Не буде співати і пташина,
Першим днем весняним.
Люби рідну Україну,
Бо тут народилися ти і я.
Нехай народ наш буде мирний і єдиний,
Нехай буде народ,
Неначе одна велика сім*я!
ID:
309892
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 29.01.2012 11:37:24
© дата внесення змiн: 13.06.2014 14:58:22
автор: Elfi Sevenlen-Rosayr
Вкажіть причину вашої скарги
|
