Від того дворового ліхтаря,
Де тінь моя усе під ним скучає,
Я вкотре розповім про почуття,
Що були в Нас…яких вже не буває.
Як дощ ішов і я чекав тебе,
З простудою та посмішкою щастя,
Бо навіть час зі мною підожде,
І прийдеш ти і я тобі віддамся…
До тебе простелю свої обійми,
І приймеш ти тепло знайомих рук,
Відверто ж, це моменти чародійства,
Години радості, де кожен подих – звук.
Я розповім про вічності бажання,
Про щирі й ненаситні почуття,
Без страху поділюсь своїм зізнанням,
Бо знаю, що назавше ти моя.
Та час пройшов…Ми бачимось вже рідко,
Лиш поглядом вітаю у дворі,
У тебе чоловік і двійко діток,
А я усе пишу тобі вірші…
Ти знай, що я тебе не відпускав,
І як там доля між нас не жартувала,
Я дітям твоїм усе в житті віддам,
Хоч не мої вони по долі і по праву.
А ти…За тебе радий я,
Бо знаю, що у шлюбі ти щаслива,
А тінь моя від того ліхтаря,
Усе надіється і все чекає дива.
