Крок за кроком як завжди вперед,
А скрипка плаче-це французький менует,
Мрійливі очі, знов заплакані повіки,
Кажуть ,час найміцніші в світі ліки.
Нема бажання згадувать минуле,
Навіщо ж ворушити те , що було,
Тому що все те було й не вернеш,
Хоча і з пам"яті то не зітреш.
Жага вкусити чужого життя...
Усе це марно і без вороття,
Ми думаєм,що хтось є щасливішим,
Та в усіх свОє щастя,будь мудрішим.
У кожніжній долі є свій згірклий плід,
У всіх людей є те , що топить лід.
Ми всі повинні бути звуком скрипки,
І байдуже , що рвуться струни-нитки,
Адже існує тон мелодій ,що німі,
Та ти їх чуєш в глибині душі,
І ця мелодія буде повік жива,
Живи душею як жила вона....
Тому що все те було й не вернеш,
Хоча і з пам"яті то не зітреш.
До сліз
Божена Гетьманчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не варто над минулим зациклюватися, і не варте сліз...плакати треба лише в тому випадку , коли тут і зараз не можеш собі ради дати, і то не бажано,сльози нічим не допоможуть,хіба тяягар з душі зійде
