|
Курва мать – вилаявся я в темну порожнечу, і здригнувся не пізнавши власний голос. Головав монотонно гуділа від надмірної кількості алкоголю, влитого минулого вечора у горлянку. Очі, немов засипані піском, сльозилися і різали. В роті здавалося вмерло та встигло розкластисся ціле сімейство щурів, які втекли з смердючих тунелів метрополітену. Тіло не подавало жодних ознак своєї присутності, і відмовлялосяреагувати на нейроні сигнали, які видавав мозок. Мені нічого не залишалося, як знов заплющити повіки намагаючись поринути у сон, і плекаючи надію, що через пару годи всетаки зможу оволодіти собою.
Але сон не йшов. Замість нього перед очима попливли різнокольорові кола, повільно перплітаючись між собою, завмираючи і знову кидаючись в незрозумілий танок. За кілька хвилин їхні обриси почали блякнути, а замість них проступати контур якоїсь химерної фігури, яка з часом почала набувати форм велетенської голови, з білою, лопатоподібною бородою. Коли голова вже повністю сформувалась, і на її втомленному обличчі можно було розгледіти кожну зморшку, я зрозумів, що передомною власною персоною з*явився сам граф Лев Толстой. Він дивився на мене своїми сірими очима, що випромінювали спокій і мудрість. Мені хотілося заговорити до голови, але я не знав, як краще почати розмову з такою людиною, хоч вона і не мала тіла. В мовчанці, споглядаючи одне одного, ми провели десяток хвилин, і раптом я відчув його голос. Саме відчув, бо голова не відкривала рота, а лише водила очима і морщила лоба.
- Основною помилкою перехідних підсвідомостей, ілюстрованних поствоєнними карикатуристами, є невміння проекціювати безмежну первинну матерію на відображення існуючого укладу стосунків у деспотичному суспільстві, загарбаному кочовими племенами ескемосів, та підпалених всесвітньою пожежею червоного терору. Їх малюнки зобажаючі постапокаліпстичні забобони підземних мешканців вавілону не зображають усієї проблеми тхонічного перетворення асірійців в надлюдей, оспіванних ніцшеанцями в своїх проплачених памфлетах. Ще в своїй булі папа Пій П*ятий казав, що легкість пересування водяних ресурсів околицями міста напряму залежить від магнітних аномалій спричинених падінням тунгуського метеориту, і описаннихвидатним вченим та астрологом Джордано Бруно, спаленним вогнм необачності, який зайнявся в його квартирі, через недопалок цигарки, що випав з його тремтячих губ на персидський килим, привезений сліпими кобзарями з прикарпатських степів. Історія розвитку людства не раз нам вказувала на ці помилки псевдофілософічних вчень, перемішаних з кабалістичними таємницями, що занурені в товщу фантазій гіпертрофованих мізків середньостатистичних продавців Троєщенського ринку, вдягнених в спортивні костюми, та слухаючих радіо з відкритих вікон маршрутних автобусів, припаркованних на узбіччях міських згарищ. І якщо вийти на розбиті точечними ударами Алькаїди вулиці, то побачимо ціле кодло незрозумілих істот посмодерністичної філософії підземних переходів, з усіма їхніми циганами і ведмедями, ведмедівеми і путінами, наркоманами і меломанами, кришнаїдами та хєрками, яхтами та дракарами, продавщицями паперових квітів і скаліченими підбулями, пересічними та розстріляними поетами, мисливцями та трактористами, Гагаріними і СпейсМарінами, Чіпами і Дейлами, світлофорами та реголювальниками, адвентистами сьомого дня в перемішку з макіавелістами, гопніками та підоргами, філософами та дегенератами, залізничниками та депутатами місцевих рад, Єсєніними та кокаїністами. А всю цю ходу очолює одягнений у кольчугу Михаїл Круг. І весь цей багатокольоровий люмпен суне у сторону пожовклих календарних листків, що розкидували льотчики люфтваффе з трофейних кукурудзяників, забувши заповіти зруйнованих стін погорілих театрів, загубленних на полях зошитів у клітинку.
Промовивши це голова посміхнулася посмішкою Чеширського кота, і розстанула, перетворившись на маленький згусток диму, який майже миттєво розсіявся.
Я розплющив очі і спробував поворухнутися. На цей раз тіло зреагувало на мої команди, і я повільно підвівся. Навколо мене на тисячі кілометрів, як мені здалося, простяглася темрява. Я покрутив головою, і напруживши очі зміг розгледіти десь,де мав бути горизонт, слабке зеленувате сяйво. Єдиним розумним рішенням було йти до нього, не задумуючись про те, що там може чекати на мене. Перші хвилини йти було неймовірно важко, бо небуло видно землі під ногами, і я боявся оступитись, або впасти. Та згодом стало зрозуміло, що під ногами знаходиться рівна, плоска площина, що нагадувала дно висохлого доісторичного моря.
Спливла година, а до сяйва було все так само далеко, як і на початку шляху, тому щоб трохи перепочити, я присів на землю і перевів подих. Раптом у мене за спиною щось хруснуло, наче суха гілка,на яку випадково наступили. Я озирнувся та нікого непобачив.
- Світ занадто тісний для нас двох, от ми знову зустрілися – пролунав десь поруч голос, і повернувши до нього погляд, я побачив, точніше усвідомив кожним органом відчуттів, що біля мене сидить людина в чорному балахонідо п*ят. Довгий каптур з золотими дзвіночками повністю закривав його обличчя.
- Не маю уявлення, хто ви, вбіса такий – відповів я на те привітання, і одразу ж пошкодував, бо отримувати додаткового ворога в такій непевній ситуації, в якій я заходився, було, м*яко кажучи, нерозумно.
- А тобі і не треба цього знати. Головне що я знаю хто ти, і мені цього досить.
- Ну і хто ж я такий? – запитав я.
- Хіба не зрозуміло? – відповів невідомий, і засміявся трусячи головою, що дзвоники на каптурі заспівали різними голосами. – Ти лише відображення моїх думок, яке я спрямував на густу завісу темряви. Все в цьому світі є нщо інше, як дисонансні коливання, які втрутились в прямий потік світобудуючої пісні. І ти – одне з цих дисонансних коливань. Всі твої думки, вчинки, це маленькі коливання спричинені великими. От ця темрява навколо нас, і є світобудуючою піснею. Вдарити по її струнам легенько, і з*явишся ти, або ще хтось. Вдарити сильно – і перед нами винукнуть багатомільйонні міста, з усіма їхніми будинками, вулицями, магазинами та транспортом.
- А що то за зеленувате мерехтіння вдалечі? – вирішив перебити його я.
- Тобі цікаво побачити що там? Ну давай сходимо, дізнаєшся.
Ми встали і попрямували в сторону сяйва.
- Так виходить я, насправді не я, а лише частина твоїх думок?
- Не зовсім так. Ти це ти. І одночасно ти – це я. Диви, якщо розрізати хробака навпіл, то отримаємо двох хробаків. І той другий буде окремим хробаком, чи частиною першого? От! Так само і людство. Воно живе саме по собі, проте в той самий час є частиною тих, хто його створив.
- І хто ж створив людство?
- Я. І подібні до мене. А нас колись за тим самим принципоп створили іншіЮ більш могутні створіння. А їх створив ще хтось. І так можно продовжувати до нескінченності.
- А що буде коли ми дорахуємо до самого початку?
- Нічого не буде. Легенди про бога, який створив весь світ передаються від створювачів своїм створінням лише тому, що ми самі не знаємо хто створив нас. Звичайно, бувають вийнятки, наприклад як з тобою, проте вони одиничні. І далі ніж до прадідів ще ніхто не зміг зазирнути, ну це наскільки мені відомо. А ти можеш радіти, що став одним з тих, перед ким хоча б мінімально відкрилась завіса таємниці. До речі, ми вже майже прийшли.
І дійсно, до зеленого сяйва, яке виявилось величезним вогнищем, залишилось кількасот метрів. Наколо вогню сиділи і стояли дивні істоти. Одні мали кілька голів, інші крила. В декотрих були тваринячі тулуби. Були то велети і карлики, чоловіки і жінки, або зовсім безстатеві створіння. Вони мовчки спостерігали за вогнем, в центрі якого здіймалась неймовірних розмірів голова з білою бородою. Так, цебула голова Льва Толстого. І вже стоячи на відстані десяти кроків від вогню, я відчув його знайомий голос.
- Підходячи до самої суті споконвічного питання світобудови перехресних систем періодичної закономірності, ми можемо відкрити пряме сполучення між відокремленними рівняннями сукупніх множин, та інтегральних матриць прихованих зворотів. Їх обмежують приховані психосаматичні відгалуження мізантропних вчинків, які ставлять на перше місце якість перенесення інтерполярних кривих в суміжні галактики. Користуючись в той самий час неполярним спрощенням квантового зсуву часового простору, можемо прийти до висновку, що так зване Енштейнівське узагальнення повністю спростовує анамалію Хокінга, прийняту за точку відліку в класичній демонології. Виходячи з цього всього, що Ви мої любі діти, пізнали за останні сім мільярдів дев*ятсот мільйонів сорок тисяч сто п*ятдесят наносекунд, можете зрозуміти, що точка відліку розповсюдження світлових фотонів, які в декотрих релігіях називають творцем, є ніщо інше, як малоймовірна черга співпадінь, що накладаються одна на одну. І тому коли до ваших вух долинуть перешіптування птахів, йдіть на світло, яке дарує вам безмежна пустка темряви. Йдіть і їжте голос мій. Насолоджуйтесь миттю дарованою вам. Йдіть!!!
По цих словах всі істоти мовчки підвелись, і одне за одним зайшли у вогонь. Мій сусід підштовхнув мене, запрошуючи зробити те саме, і я, довірившись долі зробив свій крок в невідомість.
ID:
348147
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.07.2012 20:41:21
© дата внесення змiн: 04.07.2012 20:41:21
автор: Satarialist
Вкажіть причину вашої скарги
|
