Високо в небо листя піднімає
струнка самотня пальма Ельб-кеді,
коли крізь її крону сонце проникає,
ллючи свинець гарячий по землі!
І небозвід палає в пурпуру величчі
промінням, що вже притягає ураган.
Пісок стає пекучим і неначе кличе,
щоб кратер вогняний відкрив отут вулкан.
У крила швидкого Самума закидає
піску палючого вертіння суховій,
і в ньому, рвійному, червоно відбиває
проміння сонця блиск гарячий свій.
Серед піску, що купіллю вертиться
біля поламаних старого Сфінкса ніг,
кінь бойовий стрімкий арабський мчиться;
Каїр видніється у світлі вдалині.
Лети вперед, дикий гнідий,
лоб звівши безпечальний,
так щоб пустині край піщаний
у своїй величі повстав.
Ми тут одні – твій рух живий
стрясає мирних снів обитель;
Вдихай, щоб як і твій велитель,
вітер свободи в грудях мав.
Палац з його високим муром
мені свободу не приносить.
Невже мені його пишнот задосить,
якщо я вільний тут завжди?
Хто не покине ради моря
струмки мізерні, льодянії,
або троянди кущ Александрії
заради пальми Заеди?
Шепіт квіток тут не почує,
як лине вітер тиховійний,
не чує усмішка спокійна
струмка, що мутить тишину,
бо хриплий вітер тут гуляє
не зупиняючи навалу,
але в топазах і в коралах
тут бачу неба вишину.
Сонце спинилось в зеніті
щоб глянути, як я скоро
крізь вогняне шугаю море
разом з моїм огиром гнідим.
Він своїм бігом неупинним
слідів людини не руйнує –
лиш я всевладно тут царюю
із ураганом цим одним.
Бог дочкам і синам Європи
дав міста, сади чудові,
й там, серед танців і любові,
усіх рабами їх зробив.
«Працюй!» - говорить християнам,
а для лінивого араба:
«Для вільного є інша зваба –
пустиню я віддам тобі».
Коли з досвітньою зорею
приходить ранішня година,
на́вскіс беру карабіна,
верхи на вірному коні.
І в тінях Сфінкса та царських гробниць
даю вірному закони
й невірному заборони,
котрі належать лиш мені.
Простір без кінця, безмірний!
Перша солодка колиско!
Чи сонце ясне своїм блиском,
чи місяць у тобі відбивсь.
Хіба для мене так важливо
про життя мріять в садах нині?
Я хочу жити у пустині
і хочу вмерти де родивсь.
Де груди вродливої назареянки,
що піднімаються високо,
тріпочуть біля мого боку,
їх не мучить страх даремний.
І тисячі рабинь пестливих,
що мають ніжну вроду,
ідуть давати насолоду
самоті мого гарему.
І на повільному верблюді,
де срібла, золота запаси,
мавр під’їжджає коренастий,
жаді́бності і спеки плід.
І між подушками м’якими
християнин мляво дрімає
й, наляканий весь, відчуває
свого господаря прихід.
І християнка чарівлива,
неначе пальма та висока –
грузинка чиста, чорноока,
пророка Гурія – люби!
Для мене все: вуаль і шалі,
сандал, перлина, що так грає;
Алах з небес мене вітає:
все, все належить це тобі.
В перламутровому небі сонце сяє,
свинцю пекучого скидає брус;
Невірний на сідлі м’якому утікає,
напівзакутаний в наївний свій бурнус.
Звільняючи вуздечку для простору
і ятаган стискаючи в руці своїй,
біжить невірний так, що дуже скоро
свій рід побачить в далині ясній.
Чванливістю й любов’ю його ум залитий,
про дочок Ізмаїла думає щодня,
біжить невірний, геть піском сухим обвитий,
що піднімає вверх галоп його коня.
Salvador Bermúdez de Castro
El árabe
¡Qué gallarda levanta su follaje
la palma solitaria de Elb-keddí,
cuando penetra el sol por su ramaje,
lanzando a plomo su calor allí!
El firmamento en púrpura se inflama
con los rayos que arrastra el huracán,
y está ardiendo la arena, cual la llama
que se eleva del cráter de un volcán.
En alas del Simún veloz se arroja
torbellino de arena abrasador:
y refleja al través, flotante y roja,
la luz del sol su ardiente resplandor.
Entre arena que baña resonando
de alguna antigua Esfinge el roto pie,
el árabe corcel va galopando:
El Cairo al lejos relumbrar se ve.
Sigue así, fiero alazano,
alza la frente serena,
que ya el desierto de arena
se ostenta en su majestad.
Ya estamos solos: tu brio
sacuda el plácido sueño:
respira, como tu dueño,
el aura de libertad.
El palacio entre sus muros
no me ofrece independencia:
¿Qué me hiciera su opulencia,
cuando vivo libre aquí?
¿Quién por el mar no dejara
la fuente mísera y fría,
o el rosal de Alejandría.
por la palma del Zaeddí ?
El murmullo entre las flores
no escucho aquí de la brisa,
ni la plácida sonrisa
de pacífico raudal:
pero corre ronco el viento,
sin parar su vuelo un monte:
pero miro un horizonte
de topacio y de coral.
El sol detiene su giro
por contemplarme: navego
por un piélago de fuego,
sobre mi hermoso alazán:
él no borra en su carrera
la huella de paso humano,
que yo reino soberano,
donde reina el huracán.
Dios a los hijos de Europa
dio ciudades y jardines,
y entre danzas y festines,
los hizo esclavos allí.
«¡Trabaja!», dijo al cristiano:
pero al árabe indolente,
«Sé tú libre, independiente:
el desierto es para ti».
Cuando la luz de la aurora
el horizonte ilumina,
tercio mi fiel carabina
sobre mi ardiente corcel.
Y a la sombra de una Esfinge,
de las tumbas de los reyes,
doy soberano mis leyes
al creyente y al infiel.
¡Espacio sin fin, inmenso!
¡Mi primera, dulce cuna!
Bello si el sol, si la luna
refleja su luz en ti.
¿Qué me importa, entre jardines,
un sueño de vida incierto?
quiero habitar el desierto:
quiero morir do nací:
Donde el pecho de una hermosa,
al nazareno arrancado,
palpita tierno a mi lado,
sin terror y sin desdén.
Y de mil bellas esclavas
los halagos y caricias,
van a colmar de delicias
la soledad de mi harén.
Sobre el camello indolente
cargado de plata y oro,
se acerca doblado el moro
de codicia y de calor.
Entre mantas y cojines
muellemente recostado,
el nazareno espantado
siente venir su señor.
La cristiana de ojos negros,
cual la palma deliciosa,
la georgiana pura, hermosa,
del profeta bella Hurí,
para mí todo: las perlas,
el sandal, chales, velos:
Alá me grita en los cielos,
todo, todo es para ti.
Y en un cielo de nácar el sol brilla:
a plomo lanza su radiante luz:
corre el infiel, sobre la blanda silla,
medio envuelto en su cándido burnúz.
Y soltando las riendas relumbrantes,
y apretando en su mano el yathagan,
corre el infiel, que pronto los turbantes
de su tribu a lo lejos brillarán.
De ambición y de amor su mente llena,
del botín y las hijas de Ismael,
corre el infiel, envuelto entre la arena
que levanta el galope del corcel.
ID:
412856
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 26.03.2013 23:46:38
© дата внесення змiн: 15.11.2013 16:08:17
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
