У лісі старім літо паркувалось.
Не пропустивши наперед весну.
То шепотіло,плакало,сміялось,
Наплівши із листочків:я люблю.
І у весни чомусь не брало дозвіл,
На пізнєє побачення прийшло.
-Я потім пропущу наперед осінь...
Скажи мені-коли таке було?
З тобою я забула все на світі,
Яка різниця?Сніг чи сто дощів.
Чи у ночі,чи в днях,а чи в тім літі?
Лише б з тобою вітер шепотів.
Лише б тебе за руку потримати,
І хай дощі наперед літа йдуть.
А літо стало щастя паркувати,
Дивлюсь-вітри весну самі женуть.
Бо закохалась знов і забарилась,
Таке оте коханнячко.Ти знав?
І проліском білесеньким стелилась,
А ти мені аж зіроньки зривав.
Вкрав старий віз,де літечко проспало
Чотири тижні і сімнадцять днів.
І щастя,що так літо паркувало.
Лише"люблю"з листочків сам наплів.
