Цей біль почав віддавати в плече:
Між кутами лопаток і горизонтом ключиць,
Таке відчуття, що у мене залили ртуть, і між ребрами так пече,
Що навіть відчай безневинно кладе мене горілиць...
А потім давить в чоло,
Що й у очах вже пульсує кров...
Дінь-дон, дінь-дон - моєї психіки дзвони,
І я безвідмовно хворію тобою знов,
Хоча ця застуда набуває присмаку кахектичної втоми...
Але навіть тоді, коли немічно підвестись,
Не жалію про три хвилини спокуси і дванадцять годин розмови,
І хоч мої нерви самостійно прагнуть між собою, між тобою зростись,
Чомусь горять верхівки усього святого, а з ними жовті осінні крони...
