Відчуття запаморочливого погляду твоїх думок,
віддаляються в міру наближення мого серця
Зникнення відчуття себе, свого життя і подихів щастя
Зникнення відчуття ідентичності чи то узагальнення?
Ти знаєш, вона не була вже в дитинстві дві весни.
Два літа не їла полуниць з вершками і не відчувала осені в кишенях.
Натомість вона ходить по величних вулицях старого міста
згадує мрії і дивується голубам.
Знаєш, вона й досі боїться комах і холоду.
Відчуває каплі дощу на скронях і посміхається сама собі.
Дуже рідко думає, бо це призводить до втрати світла.
Вона , як завжди, не вміє сваритися з іншими, доводить себе до
хворобливої втоми і циклічної депресії.
Літає в мріях, добивається визнання в неба...
Як завжди, любить каруселі запах бузку і нічне море...
Дарувати щастя і не просити нічого натомість...
І лише інколи занурюється в спогади...
Щоб відчути, побачити, згадати чи знову пережити
Те, що так відчайдушно намагалася забути, ще з років радості.
Але,розуміючи, що це безрезультатна трата часу і нервових клітин,
знову зникає в чужому місті.
Одного ранку Вона прокинеться і зрозуміє, що все змінилося...
Але чи станеться це зранку?
Можливо в полудень чи то аж осіннього вечора?
