23.10.2013* 18:00
ЛИСТОПАД 1990
Декілька разів Сергій Литвинов запрошував мене на сеанси екстрасенсів, що регулярно організовувалися в Будинку вчених. Там я був на виступі Спасокукоцької і дивувався, що бачу її ауру жовто-зеленого кольору, яка весь час немов пливе попереду неї, коли вона пересувається по сцені. Вона працювала під Християнським ергрегором. Так само я потрапив на виступ друга Сергія, прізвище якого ніде не зафіксував і не пам'ятаю. Цей екстрасенс був фахівцем по сугестії і, що цікаво, його аура весь час тягнулася за ним по сцені і була кольору біліла/біліла/зелень.
Спочатку він розповідав теоретичну частину, а потім була практика. Всі в залі були підняти із своїх місць, закрили очі і почали виконувати його команди для входження в особливий стан свідомості.
Безумовно, я слухняно зробив як всі, але зі мною нічого не відбувалося. Тоді тихенько розплющив очі і подивився в зал - я стояв біля першого місця десь четвертого ряду, а всі в залі, крім мене, увійшли у кайф. Подумав, що я бездара і тут випадково. Але потім махнув рукою на все, опустив руки, закрив очі і почав шукати Контакт. Перед очима пішли красиві плями різного кольору, а потім якась Сила примусила мене розкрити очі, бо мені мати телепатичний зв'язок із Кимсь значно простіше із відкритими очима. Почався звичний діалог про все і ні про що, бо він стосувався різноманітності Контакту. Раптом я відчув на собі погляд, автоматично подивився на відкриті двері біля сцени, де юрмилися ті, хто чи не потрапив у зал, чи не мав наміру заходити. Попереду всіх стояв товстенький молодий чоловік, від душі посміхався, а коли ми зустрілися очима, то він пальцями показав на верх та на голову, а потім був піднятий у верх великий палець у звичному русі "О'кей!". Він зрозумів, що я маю Контакт. Посміхнувся йому, припинив Контакт, сів на своє місце і почав чекати кінець вистави.
Коли вистава закінчилася, то молодий чоловік підійшов до мене, потис шанобливо руку і мовчки пішов. Біля мене стояв Сергій: Цікаво. Це дуже відомий гіпнотизер. Ви познайомилися?" - "Ні." - "Дуже цікаво. Вузьке коло збирається у штаб-квартирі, тебе запрошую." - "Але хто я такий? Мене ж ніхто не знає!" - "Я запрошую! Пішли!" Тут я побачив, що біля Сергія стоїть якийсь незнайомий чоловік із невиразливими очима і пильно мене розглядає скоса. Чому скоса? Хто це такий?
В кімнаті зібралося чоловік 17. Декого я знав наглядне, а декого же зустрічав раніше. Хоча б того ж пана Депко. Всі були у піднесеному стані і обговорювали успіх виступу сугестолога. Він, його, здається, теж звали Сергієм, був витримано спокійний. Пили чай, каву та вино - хто що хотів. Я сидів у куточку, на мене ніхто нібито не звертав увагу, але я ловив час від часу незрозумілі для мене погляди цікавості. Біля Сергія Литвинова весь час був незнайомець, з яким хтось із присутніх здоровкався. А хтось навіть не звертав увагу на нього. Дивно, але дехто це робив підкреслено.
Нарешті Литвинов сказав декілька слів про мене, представляючи всім мене як Контактора, але це була тільки мить і всі поринули у звичні контакти між собою.
Коли все закінчилося, то я пішов разом із Литвиновим додому. І з нами був незнайомець. Йшли пішки. Сергій задавав мені різні питання, немов провокуючи на відверті розповіді про мою практику спілкування із Розумом, із Вищими Силами, про мої телепатичні здібності тощо. А в мені немов якийсь блок утворився - відповідав куцо, коротко та без будь-яких деталей. Незнайомець практично мовчав, тільки кидав якісь короткі речення Сергію.
Таким чином ми проминули Володимирський собор, спустилися вниз до площі Перемоги, бо Сергій йшов до себе додому в знаменитий перекошений будинок біля Повітрянофлотського мосту, а я мав намір потрапити до себе у майстерню біля залізничної станції Рубежанська. Зупинилися на розі початку площі Перемоги, незнайомець позіхнув, сказав, що йому треба у готель, попрощався з нами за руку та пішов. Ми мовчки пішли вздовж цирку і раптом Сергій сказав:
- Що ж ви, Віктор Матвійович!? Людина приїхала заради вас із Москви, а ви всю дорогу мовчали та нічого цікавого не розказали. Хіба так можна?
Я здивувався і махнув рукою:
- Хто я такий, щоб через мене хтось їхав у відрядженні?"
На цьому епізод закінчився - біля зупинки транспорту ми розсталися.
Нібито проста та нікчемна ситуація. Я забув про неї. Пройшли роки, коли я про неї згадав, бо мій товариш, якій представляв одну із силових структур, якось попросив написати свою думку про так звану психотронну зброю на статтю вельми настирного журналіста, який ретельно обговорював цю тему на шпальтах "Интересной газеты". Тоді у мене теж був якійсь внутрішній блок і я написав благі слова для мого вельми компетентного товариша, типу того, що все це блеф, хоча і навів приклад про мій контакт із незнайомцем із Москви.
Пройшли роки, десятиліття, і тільки зараз я бачу все цілісно, немов раптом калейдоскоп виявив ясний малюнок. До того ж багато вже є публікацій на цю тему!
В період мого радісного захоплення Контактом в якості неофіта/телепата у мене бували розмови із різними Візаві. Один раз, коли я звично на кухні вмостився для фіксації Контакту, я вловив Голос, який обережно почав розпитувати мене про мене. Хто я, як мене звати, чим займаюсь та таке інше. Це мене здивувало, бо які б Голоси раніше не з'являлися, вони ніколи не задавали такі питання, адже вони фактично знали про мене більше за мене і їх не цікавили реальні описи, бо віртуальна розмова різко відрізняється від вербальної. Тоді я немов полинув на Голос і почав самостійно отримувати інформацію. Я усвідомив, що мій Візаві знаходиться десь у Підмосков'ї - зразу почала в думках формуватися мапа і, поштовхами збільшуючи масштаб, наближати мене до місця дислокації Візаві, потім, паралельно, я почав бачити стіл, ще неясну фігуру за ним, вискочило звання підполковника, почали промальовуватися ім'я, по-батькові та прізвище... Мені стало огидно і я різко розірвав Контакт, відкинув від себе весь жмут інформації, яка, на жаль, і зараз, коли я друкую ці слова, знову немов випливає із глибини Свідомості, вийшов взагалі із Контакту і довго розривав тоненькі стрічки зв'язку, бо Зв'язок має здатність бути поліфонічним.
Був ще один незвичний епізод.
Мені здавалося, що я маю Контакт із представником Вищого Розуму, але чомусь при цьому було відчуття присутності ще якоїсь особистості. Поступово у мене склалося враження, що я чую не один Голос, а два, з яких один був ясний, а другий - немов бурмотання. Стало цікаво. Зробив якесь зусилля і став чути обох. Один розмовляв зі мною, але при цьому вони розмовляли між собою. І це не була розмова представників Вищого Розуму!
"Тобі довго ще вовтузитися із ним?"
"Не знаю. Цікавого нічого немає. Ще хвилин п'ятнадцять. В туалет хочу. Підміниш мене?"
"Іди. Ти по маленькому?"
"Так. Міхур розривається!"
" То йди!"
- Я чую вас!
"Слухай, він не може нас теж чути?"
" В межах контакту. Але на всяк випадок поставимо ще блок. То іди вже!"
- Я вас все єдино чую!
"Я скоро. Всцуся!"
"Біжи!"
- Я вас чую!
Але вони такого мене не чули. Мені стало не цікаво і я розірвав Контакт. Більше подібних контактів не було. Знаю, що мене Оберігали.
Коментар до цього складається із 5 пунктів, але я наведу тільки три:
1. Спроб вийти на тебе було значно більше, ніж ти пам'ятаєш.
2. Участь в цьому брали не тільки російські спецслужби, а і декілька країн давно "просіюють" Вербальний простір у пошуках потрібних людей.
3. Ми завжди блокували такі спроби і це завжди робиться по відношенню до тобі подібних.
19:35
ID:
456201
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.10.2013 19:48:02
© дата внесення змiн: 23.10.2013 19:48:02
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
