Зайшла Панянка й сутність заніміла,
Лебідка в сяйві сонячнім пливла.
В руках Веснянки диво пломеніло,
Букетик квітів з Криму привезла.
Завмерло все ні шороху ні згуку,
Поділись десь тривоги й голоси.
Зібравши харч зневіру і полуку,
Буденність бігла в вікна навскоси.
Усмішка мила жаром струменіла,
Букетик білий матово горів.
Сердечко в грудях щемко так тремтіло...
Красу Всевишній подихом творив!
В її руках підсніжники з Гурзуфа,
Принесла нам в веснянім відерці.
Зігріла їх вчорашня завірюха,
Купав уранці Сніжень в молоці.
Моїй Вкраїні Сяєво всміхалось,
Благословенням повнило прохід.
Проміння вслід Майданом розливалось,
У благодаті матових флюїд.
Чим Вас там на Майданы годують, що на таку поетичну, пронизливу височінь злітають вірші?! Таке враження, що ці білі підсніжники, як птиці надії злетіли в синє небо України. Слава Вам, слава Кримчанці, слава Україні!
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, майдан - це не тільки революція, це і тепло, щирість і лагідність людських сердець, це любов і надія. 
