Не благородні ми, прості
Не ніжні ми, лише звичайні
Та справжні ми тільки в житті
І тільки в серці, хоча й росли в стайні.
Пізнання світу в нас лежить
Глибоко, хоч люди не бачать
Та життя наді мною стоїть
Життя стоїть, поки не заплаче.
І духом лежачих наді мною слів
Бо вже, крім духу, нічого немає
Я все одно живу, хоч і не в собі
Я все одно живу, і тепер уже в Раю.
І грубо, й холодно колись було
А потім стало жарко і – нічого
Зійшло, вгорі вже сонце по мені зійшло,
Залишивши в думках тільки тривогу.
Я трясусь, але на диво спокійний,
Спокійно дихання переводжу
Я буду лежати, але буду тримати надію
І буду знати, що я піду до Бога.
Без квітів (бо тоді на них грошей не мали)
Без почестей (бо і не потрібні вже вони мені)
Без сліз (за мною сльози не проливали),
Але серце я, все таки, візьму собі.
