Ти лише тінь, чи силует,
У мареві уяви,
Ти незакінчений портрет,
В безодню переправа.
Ти контур, ти лише слова
Вражаюче байдужі.
Ти туга давня, вікова,
З духмяним трунком ружі…
Ти у майбутнє лабіринт,
Що часу непідвладне,
Схожий на ледь помітний принт,
Чи нитку Аріадни…
Ти – злива, довгожданий дощ,
Насичений озоном,
Що впав, на Стікса водну товщ,
Змиваючи, Харона…
Я те в пустелі джерело,
Що камінь тихо точить,
Який пісками занесло;
В ріку розлитись хоче…
Із – під землі в зворотній путь,
Уникнувши Плутона,
Життя суєтності позбуть,
Звернувшись до ікони.
Самообман,як сталактит:
По краплі, – з часом брила,
Закутана у оксамит,
Упала та й накрила.
А віра – той душевний злам,
Який дарує крила…
Зшиває в ціле, пополам
Розірвані, вітрила.
Десь ти у просторі, десь ти
В блуканнях, безнадії
Шукаєш так давно мости,
Але знайти не вмієш…
Ти лише тінь, чи силует,
У мареві уяви,
Ти незакінчений портрет
В безодню переправа…
01.07.2014.
оскільки уся вода Землі - єдина, то будь-який струмок у пустелі рано чи пізно стає частиною могутньої ріки; маєте час дочекатися?)
дуже гарно, особливо вразило - про брилу. Дякую!
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Іноді мені здається,що я пишу про те,чого ще не було...МУШУ дочекатися...ХОЧ КОЛИ.
