Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну...
І демонструєш, надто вже старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те щоб поринать у вир любови,
А просто, саму думку допускати
Про те, що може трапиться й з тобою…
Собі доводиш, що не час кохати,
Що стільки є життєво-бізнесових
Проблем довкола, що часи непевнії...
Кохана, знай: шлях до зірок ніколи
Не йшов, минаючи колючі тернії!
Злетить кохання наше над часами,
Над негараздами, такими ницими,
І почуття, помі́ж земним і нами,
Щитом постане і засліпить крицею!
І не залізну, а солодко – сонную,
Запещену в обіймах, заціловану…
Чуттєву жінку, від кохання втомлену,
Я віднесу в Едемський сад прихований.
Бути запещеною і зацілованою, та ще й від любові втомленою, та ще й на руках у коханого чоловіка..., - про таке мріє кожна жінка! Безумовно, - в обране!!!
Юрij Бyжaнuн відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00