Боже, гріхів без ліку: виявилась слабкою,
Стільки дурниць робила я за своє життя...
Але дозволь, Всевишній, погомоніть з Тобою,
Вислухай, дуже прошу, грішниці каяття.
Щиро шкодую, знаю: важко усе простити
І розумію, Боже, — я не одна така.
Стільки щодня проходить через дрібненьке сито,
Стільки прохань щоднини — в грішного жебрака...
Я не для себе прошу, Господи милосердний,
Скільки мені там треба, вдячна за те, що є.
Хай у народу мого віра у себе твердне,
Хай Україна в мирі долю свою снує.
Хай не летять ракети, сіючи смерть і розпач,
У хворобливий мозок верне, нарешті, глузд.
Хай ворогів із Краю хлопці женуть урозтіч
І поцілунок смерті більш не торкне їх вуст...
Всяка молитва - сила, а покаянної душі найсильніша, Господь її відразу приймає...
А картоплі ще нехай дозрівають, поспіхом нічого не доб’єшся, та й в зимку, що їсти будемо
Дякую, пані Любо, гарні слова, наболілі
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Володимире. 
