Ще не вмерла, ще дихає мила,
Ще спроможна іти до мети…
Тільки руки чомусь опустила
І забула куди ж їй іти…
Була сильна і гарна, як квітка,
Та зламали, втоптали у бруд.
Піднімайся, прекрасна лебідко,
Не заходь у обстріляний кут…
Вони рвуть в різні сторони шкіру
На твоїх, ще цнотливих, плечах…
Вони втратили будь-яку міру,
А у тебе лиш сльози в очах…
Згвалтували, мов вуличну дівку.
Ти, беззахисна, падала в сніг…
І поставили стару платівку,
Все збиваючи з змучених ніг…
Ти покірно ішла по дорозі
До омріяних райських садів…
Та зустріла на дружнім порозі
Лиш жорстоких брехливих царів.
Гарну дівчину, босу і голу,
Хтось чужий обманув і обкрав,
Давши рештки з багатого столу,
Рештки нею зготовлених страв…
А вона, зовсім юна, самотня,
Тихо плачучи, просто пішла…
Бо таких, як той цар, є ще сотня,
А таких, як вона, лиш одна…
