Оптимістів навколо занадто багато,
Колупають життя в пошуках позитиву,
Та роззуйте баньки, чесно, то вже занадто!
Не чекайте із моря погоди чи дива!
Так і є,зрозуміли, не легко мені,
Загинаюсь в роботах, відгадайте причину
Відпочинок я бачу хіба що вві сні,
Чоловіка не маю, та маю дитину.
А папаша,ну що? Космонавт він для сина,
Полетів десь на Місяць, як дізнавсь що вагітна.
Я в малого єдина і справжня родина
Бо для нього живу. З ним лиш добра й привітна.
Як я тільки отримала цю гарну звістку,
То до нені пішла, а до кого ж іще?
Результат: «Ах ти ж клята,брудна вертихвістка!»
Виперла мене з дому… на мороз,без речей.
Схаменулася? Ні. Вона в мене інакша.
Просто в день той усе назавждИ обірвалось
Як мені далі жити? В голові повна каша,
Я із пузом і думами в світі зосталась.
Завдяки незначним , але тАки знайомствам,
У гуртожитку знЯла маленьку кімнату,
Я мирилась із різним тоді неподобством,
Аби булО куди йти, де жити і спати.
Підробляла тоді я на різних роботах,
Намагалася знову зв’язатися з татом,
Та йому не до цього… в сваїх он заботах
Попросив не дзвонити йому й не писати.
Народила дитя, ото муки булИ,
Провалялась не мало в страшнючій палаті,
Баб на вході вітали в сльозах мужики,
Я ж верталась одна, із клуночком у бантІ.
Моя мама прекрасно новини всі знала,
Але чуда не сталось,я й не сподівалась,
Допомога мені звідусіль поступала,
Я приймала її, брала все й не вагалась.
Тьотя Нюра віддала коляску стару,
Заодно доглядать мене вчила за сином,
Перший час це усе було схоже на гру,
Та вона мутувала в щоденну рутину.
Знала точно, потрібно професію мати,
Тож у школу стилістів взяла й записалась,
Вчилась стрИгти і нігті красиво пиляти,
А бува на общажних своїх тренувалась.
В перукарню я потім пішла працювать,
Вечорами лиш бачила свого малого,
В різних друзів його довелося лишать,
Я такого життя не бажаю нікому.
На дурних кавалерів не маю я часу,
Моя ціль - забезпечити свОю дитину,
Дать майбутнє йому, і найвищого класу!
Щоб мав дім та в кишені якусь копійчину.
_________________________________________
Зараз точно вам кАжу є певні доходи
Маю друзів,які мене точно не зрадять
Хоч бувають в житті моїм страх і незгоди
Вони точно ніколи мене не повалять.
А синулі 5 літ, у садок чемно ходить,
Любить маму, ненавидить гречку і манку,
Час від часу про батька розмови заводить,
Після них я реву до самОго світанку.
Ми придбали в кредит мацьопуню квартиру,
Затягнули паскИ,якось так…виживаєм,
Часом вдома немає ні хліба, ні сиру,
Але разом ми точно усе подолаєм.
Вибачайте мої дорогі оптимісти,
Позитив щоб знайти, тре терпіння набратись,
Я втомилась…не маю й хвилини присісти.
Але вам обіцяю,я буду старатись.
Життєва історія. Буває... Хороший твір з тої точки зору, що в рожевих окулярах надто зручно і дуже легко не помічати чогось подібного, начебто такого й не буває... Визначально, що попри всі негаразди героїня Настя багато змогла, впоралася... Може й оптимістично, але вірю, що зможе ще більше!
Льолька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
