Пізня осінь. Дощі і тумани.
Сиро. Вогко. Болото усюди.
А навколо пригнічені люди.
Осінь душу взяла у кайдани.
Ця понура осіння погода
І гнітючі, вологі тумани,
І вмираюча, чахла природа
У душі розтривожили рани.
Пригадалось далеке минуле,
Безтурботні, щасливі хвилини
У містечку над тихим Інгулом
Степової моєї Вкраїни.
Пані осінь, ну що ж ти вчинила?
Розпалила уяви багаття.
Де в душі я знайду стільки сили,
Щоб в минуле пливти без сум"яття?
а ото річечка невеличенька у ваших рядочках загубилася - звідки? бо я так близенько від неї тепер живу, степовою красою тішуся та гірку думку думаю: на такій землі благословенній скільки ж лиха людям! яка вона багата, а народ так обкрадений... чи то долю так вмів собі складати, чи то гетманів не вмів вибвирати...
Leskiv відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не можу знайти пояснення тому, що відбувається, а так хочеться, щоб всім людям було добре на нашій пречудовій Батьківщині! Дякую за комент.