|
Глава 6
Коли тобі насправді боляче, боляче до крику і стогону в душі, то хочеться, щоб чим по менше людей про це знали. Так і я хотіла. Але мою сцену вияснення відносин бачило чимало людей. Та зараз якраз саме це хвилювало мене найменше. Єдиним бажанням було вмерти. Вмерти ось так біжучи від болю, від сорому, від своєї дівочої наївності. Довіра? Хто придумав це дурацьке слово? Що воно взагалі означає?. Його треба назавжди викреслити із нашого лексикону. Його немає. Воно розчинилось, розлетілось, як маленькі скельця розбитого скла. Загубитись, впасти і більше ніколи не відкривати очей. Заплющити їх, закритись, заховатись. Всі ці бажання такі близькі і такі далекі, як і серце Дениса. Ахаха серце? Яке серце? У нього його немає і ніколи не було. Бо якби він хоч знав про існування такого органу, то ніколи б зі мною так не вчинив.
Все я більше нічого і нікого не хочу бачити. Ніколи. Повітря в легенях ставало все менше і менше. Але я більше не хотіла робити жодного вдиху. Кінець мав прийти зараз. В цей момент. Останній видих і темнота. М*яка трава радісно простелилася для мене. Я нічого не відчувала. Взагалі нічого. Але саме зараз я була найщасливіша. Це той спокій, який я так довго шукала. А він сам мене знайшов. Я прощаюсь з реальністю.
Чиїсь губи і руки хотіли насильно мене вирвати із мого ідеального світу, та я не піддавалася. Спроби ставали все настирнішими і ненаситнішими.
Один, два, три….пульс замовк і затихло серцебиття…Секунда...І якась неймовірна сила, ніби виплюнула мене назад у реальність.
Розмиті образи навколо мене і його уста задихалися від бажання мене знову поцілувати. Я відштовхнула Дениса з усієї сили, на яку тільки було спроможне моє морально і фізично розбите тіло. Виявилось, що ненависть додала мені все ж немало сили, тому що він аж відкинувся на лопатки, а в очах його я прочитала страх.
Хах невже Денис справді може чогось боятися? Я так хотіла це сказати з усім своїм сарказмом душі, але промовчала, щоб уникнути подальшого обговорення цієї теми.
Вставши на ноги, я з презирством поглянула на людей, які дивились на мене, як на зірку щойно впавшу з неба.
- Все кінець вистави. Антракт. Зірка хоче відпочити. - По щоках струменіли сльози, а серце самотньо витанцьовувало вальс.
Я попростувала додому, більше не звертаючи уваги на зацікавлені погляди. Звичайно, тепер у селі з*явиться нова тема для обговорення і пліток. Та вони мене більше не повинні хвилювати. Все, що мені зараз потрібно це якнайдалі втекти від цього місця, від Дениса, від себе самої. Але я знала, що зараз це неможливо. Мама на все літо запроторила мене у цю тюрму. Вона сподівається, що тут я не натворю дурниць, поки вона буде у відрядженні. Схоже вона мене погано знає. Чому я взагалі повинна переживати, що про мене тут думають? Здається, я вже знайшла вихід. Просто відриватимусь на всі 100. Вони повинні запам*ятати мене не слабкою зрадженою дівчинкою, а зарядженою енергією гарячою цукерочкою.
Тоді мені пора вдягатися, бо через дві години в клубі розпочнеться «взривна» вечірка. І тут я повинна проявити себе зовсім іншою. Закривши за собою двері кімнати, я із запалом почала ритися у своїй шафі, вишукуючи скарби Нарнії. Жартую, просто одежу на вечір, або може і ніч. Хіх ну ні. Це вже буде занадто.
Півгодини пошуків, і я із задоволеною усмішкою витягнула із шафи коротенький вільний топик із чорним великим написом «The last chance», що означає «Останній шанс». Здається, дуже навіть підходить для сьогоднішньої події. До топика я підібрала вільний джинсовий коротенький комбінезон, що був пошитий у формі шортів. Тепер прийшла черга макіяжу. Очі я вирішила виділити коричневим олівцем, що вдало пасував до кольору моїх каро-зелених очей, і вії намалювати чорною тушшю. Волосся я просто розпустила, і тепер воно вільною хвилею скидалося по плечах. Тепер мені потрібен мій щасливий браслет. Це я його назвала щасливим, бо з ним я почуваюся впевненішою, хоча для когось це просто коричневий шкіряний ремінець із двома шипами. Досить символічно як для мене. Зав*язавши білі конверси, я в останнє кинула погляд на дзеркало, звідки на мене поглядала вже не вбита горем дівчинка, а справжня модель із танцюючою жаринкою в очах. Пора в бій…
ID:
551190
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.01.2015 12:26:35
© дата внесення змiн: 13.01.2015 12:26:35
автор: veselka
Вкажіть причину вашої скарги
|
