На асфальті я читаю,
Катю, я тебе кохаю,
Білим це хтось написав,
Щоби кожен про це знав.
Мо’ то він колись ночами
Нас усіх будив піснями,
Де всю душу вивертав,
Від кохання так страждав.
Він просив її не спати,
Скорше вийти погуляти,
На побачення прийти,
Бо помре від самоти.
Невідомо чим скінчилось,
Та написане лишилось,
Він його іще не стер,
Хоч й пісень не чуть тепер.
Мо’ звичайності упився
І щоденності скорився,
Тож ночами міцно спить
Й про коханнячко мовчить.
20.03.08.
