Сьогодні знов пишу сумні слова.
Вони знов розстеляються в рядочки.
А може стане пісня це нова.
Чи байками піде поміж садочки.
Самотній дощ закрапа по вікні.
І заспіває тихо колискову.
Та спати, знов, не хочеться мені.
Чекати буду зірку світанкову.
На полі бою стихнуть голоси.
Затихнуть вмить ворожії гармати.
Та не побачить хтось уже краси.
І сина не діждеться сива мати.
Для чого на моїй землі війна?
Страшне це слово, не лише подія.
Багато тіл заховує вона.
Чиясь уже не заспіває мрія.
