|
Ось осінь що змінила все,
Влетіла швидко на тих крилах,
І почалося дійсно те…
Як доля певно лиш веліла.
І негаразди що в житті,
Ввійшли негадано і різко,
І посилилися у нім,
Не маючи жалю хоч трішки.
І та трагедія життя,
Що так спіткала на пероні,
Змінила все моє буття,
Я бачив тих хто був в негоді.
І біль що обгортав мене,
З життям боровся досить швидко,
В очах лиш страх, невже це все?
У мене ж син, сім’я вже є!!!
На кого все ось це полишу?
Думки змішались в голові,
Із мрією в вікно я гляну,
В очах минувші будні дні.
Критичний час життя боролось,
Із сил останніх встояло,
Я поглядом на вхід прикутий,
Ввійшла б вона, її я жду.
Та в час важкий і вже минувший,
Батьки підтримку ту дали,
І брат із кумом не забули,
Лиш поруч просто так були.
Бабуся з тіткою бували,
Й відвідували в вільний час,
Та я сім’ю свою чекаю,
Надіючись так кожен раз.
Так проминули важкі дні,
В очах погасли ті вогні,
У розпачі від почуттів,
Лиш біль у грудях майорів.
З байдужістю лиш в тих очах,
Що завітали в пізній час,
Із посмішкою на лиці,
Так серце краяла мені.
Нестерпно було на душі,
Тебе не було в важкі дні,
І ті часи що я чекав,
На все життя запам’ятав.
Та це початком лиш було,
Нещастя обертом ішло,
І кольором в моїм житті,
Лиш є присутні сірі дні.
Із часом кинувши мене,
Самотність з білю лиш гризе,
Із сльозами що на лиці,
Я лишуся в осіннім дні.
А.А. Отченко
ID:
562275
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 25.02.2015 00:57:02
© дата внесення змiн: 25.02.2015 00:57:02
автор: Андрій Анатолійович Отченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
