Каліка крокує на прощу –
Серед люду шукає себе.
Розібрані ноги на мощі;
Чорний схимник, що скелю довбе.
Він віру шукає недремно,
Воює у війську Господнім.
Постулати знає напевно,
Його ж бо слова первородні.
Лиш часом присяде під мирту
І жінку-красуню згадає…
Гадали володарі ми тут,
Та двері закриті до раю!
Так тихо і страшно довкола,
Без неї це місце порожнє.
Збавлю віку, порушу коло! –
Заспокоївся подорожній.
02.04.15
