І знов спаковано валізи
Із безліччю бридких дрібниць.
Знов скреготітиме залізо
Вагонів, рейок і дзвінниць.
А потяг крутиться у лімбі,
І тут зупинок не знайти.
Хоч би розбитися у глибі,
І в Рай чи Пекло все ж зійти.
Ми дезертири із безодні,
Приречені самі на каяття.
Ми такі стримані із зовні
Та у розпуці все життя.
Ми наче мертві у живому
Б'ємося в брамах своїх стріх.
І лиш лунатиме потому
З тунелів чорних хриплий сміх.
Нас просто стратили хвилини,
І ніч не стримала атак.
Лихий перон нас взяв на кпини,
Щоб не сказали "ні" чи "так".
