Падая с неба дождем, или потоком с горы,
Все на пути своем мигом сметает вода.
Только прозрачною, скажется, лишь до поры.
Илом наполнится...солью слезы...иногда.
Ждешь, вдохновенно, глоток, жаждой безумной томим.
В искрах, лучистое небо, каплей прольет
Яд обещаний... испив, птицею ввысь, воспарим,
Не замечая, ослепнув, в крови приворот...
Чистой казалась вода, радость - младенца слеза,
И уповая на чудо, свершения ждем,
Вот и случилось... удар - черные тучи...гроза,
Солнце укрыв, ледяным поливает дождем.
Тоже вода, ведь, но лед... холодом душу сковав,
В снежный покров навсегда завернуть угрожал...
Ей бы согреться, да пламенный отблеск кровав,
Колет в осколки, в огне закаленный кинжал..
08.04.2015.
воістину дивовижна речовина Н2О: у будь-який час під рукою, будь-який настрій відчуває та відбиває... у мене теж сьогодні дощить, запрошую на зливу (якщо, звичайно, є бажання намокнути ) http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573204
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00