А що тобі - в мені?
Лише Весна…
Сполоханим промінчиком зігріта…
Хіба ж я не зі снів твоїх прийшла?..
Приймеш таку?..
але ж, ти прагнеш – Літа…
Яких іще
Чекатимеш зізнань?
Кружлятиму!.. впадеш у трави – досить!!!
Що знаєш ти про біль і смак бажань?
Що знаєш ти?..
коли вже кличеш - Осінь…
Твоя печаль -
До осені вітрів...
І ось уже згоряю жовтим листом…
На грані цій спілкуються - без слів…
Похміллям… болем…
смутком… падолистом…
А хочеш, я тобі
Зіграю блюз
Самотніх вулиць… зі смаком бензину?
-Що за канал?... - та знову фільм - дивлюсь…
Отой, де ти вкінці
покличеш – Зиму…
Дорога Гостю, мила Наталю, сьогодні зробила собі гостину Вашим словом. Яка насолода! Мелодика просто ллє, дріботить променисто і ніжно. Слово викохане, лагідне і дуже тепле. Воїстину, пісенне мереживо! Дякую Вам. Творіть, виспівуйте душу!
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мила Оксаночко,неймовірно вдячна Вам за теплі слова!!! безмежно вдячна!...та писалось би,от ще б часу вільного мати трішки,нехай вже не для себе...ну хоч би -для поезії... ех...
Легко лірично - тонким мелодійним візерунком душі...
Мы осенне ноябринны,
Золотой печальный край...
Дни коротки, ночи длинны -
Для души ты просто рай...
Дело в том, что моя звкзда зажглась 07.11,а Ваша 08.11...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
он як? революційна така зірочка скільки пам"ятаю зі свого дитинства,в цей день ми ходили на парад