Скрипить, гуркоче, стогне, але йде,
Закинувши до дротів свої роги,
Старий і стомлений дорогою тролейбус.
Куди поділись ліпші його роки?
Коли возив він не натужно й легко,
Ще молодих, в часи ті, пасажирів,
Тепер уже сивеньких і сварливих,
Як то бувало з їхніми батьками.
Зриваючись й втрачаючи дріт ліній,
З’їжджаючи частіше на узбіччя,
Вдивляючись, у вже нові обличчя,
І в ніч глуху, і ранком, й в білий день,
Сумуючи за втраченим здоров’ям,
Скрипить, гуркоче, стогне, але йде,
Такий старий і стомлений тролейбус,
У ньому залишилась моя юність
І спогади мої там також десь…
