Стемніла тиша і закрився день,
Навколо плівка від згорання,
Померло стадо згиджених ідей,
А щось нове розкидане безладно,
Розплющились бажання в ковроліні
Уїлись пилом всіх розчарувань,
Вони не пам’ятають, хто туди їх сіяв,
Забули господиню для змагань…
Схилився кактус із пушком в надії.
День розтягнувся, як сорочка ця,
Здається завтра в них втоплюся,
Навколо лиш розхитані місця…
І тихо так, що важко й закричати,
Бо ніби в тиші зараз все це зло!
Закрила очі. Взявся птах тріщати,
Чи знає він, що цим приніс добро?
Я випрямила кактус, освітила день,
Змирилась, відпустила «стадо»,
Відкрила ніч, відкрию й день,
І може хоч якийсь не буде марним…
06/11/2014 р.
