Людина друг собі, людина собі ворог,
Коли не бачить щось, або коли мовчить,
Як сірника піднести ген під порох
Ти не зогледишся — людина закричить.
Така істота, думає лиш як захоче,
Коли ж не хоче, то дурницю скрізь веде,
Коли не знає, щось безпомічно белькоче,
Коли не бачить, то навпомацки бреде.
Людина — дивовижна це істота.
Лиш в неї є ця іскра, ця любов.
Життя прожити в світі це не просто,
Та лиш людина має оцей кров.
Ту іскру, що запалює світи,
Ту іскру, ту жагу до знань життя.
Любов — любити когось і знайти
Все те, що оцінить зможе буття.
