двоє закоханих під кленом стояли.
Від того кохання безмежно цвіли.
Навкруг них лиш квіти буяли,
Лиш удвох вони в світі були.
В очах, що навпроти, бачили щастя,
Маленький шматочок, що зветься любов,
Вірили,в житті в них все вдасться,
І серце не обливатиме кров.
Навхрест сплілися їхні руки,
Як ті магніти,що не роз'єднати.
Нема для них страшнішої муки,
як життя без кохання скуштувати.
Вже проспівали перші півні,
додому ніхто поспішати не хоче.
їх зв'язали міцні обійми,
І ніжний голос, про любов шепоче.
непогано))
