Живе неквапно мить, що завтра буде спомин.
Живе собі і сад, що слухає зірки.
А може, він колись лиш попелом - та в комин?
Чи впаде зерня десь й ростимуть знов сади?
Черешні за вікном, і груші, й чорнобривці!
Десь півень заспівав і криком розбудив.
Лякає лиш одне, що сонце буде вбивця,
Залюбить, затЕплить, і спалить все... Садив
Черешню за вікном старенький дід і плакав,
Бо підеш в магазин і купиш всякий плід!
Він як дитя мале. З черешньою балакав.
І Янголу малому дивився тихо вслід.
Та плачеш що? Скажи? Тобі до Бога скоро.
А там тобі і сад, а там тобі і рай!
І віднесуть тебе чужі із твого двору.
І стрінешся там з нею!.. Ще трішки зачекай!
А як моя земля? А як моя черешня?
А як усенький рід, як браття-козаки?
Чи пролунає там колись вкраїнська пісня?
Та я б її послухав і в небі залюбки!..
Живе неквапно мить, як дід, як сад, як зорі.
Що квапитися їм, коли і час стоїть?
Лиш квапиться втекти мишатко у коморі,
Що зернятко краде століттями століть...
Та плачеш що? Скажи? Тобі до Бога скоро.
А там тобі і сад, а там тобі і рай!
І віднесуть тебе чужі із твого двору.
І стрінешся там з нею!.. Ще трішки зачекай!
