Принісши сум’яття у звичний хід думок,
Заставивши враз серце колотитись
Та спокій втратити десь позабувши сон,
До нас приходить в незабутні митті
Таке непередбачене кохання.
І ми міняємось, й породжуєм зітхання,
Не помічаючи такий жорстокий світ,
А він сміється з нас, кепкує у незнанні
Того як важко і томливо жить,
Коли бурлять у тобі почуття,
Вирує пристрасть і немає змоги
Очей в зачаруванні відірвать
Та погасити полум’я, не вогник…