Радів, мерехтів,
вирипував спів
так свіжо, морозно, натхненно -
нарешті з хмар-снів
на волю злетів -
Сніг землю в полон брав буремно.
То м"яко, мов кіт
він пестив весь світ,
то дух випікав, кусав тонко.
Він - пам"ять Зими -
сліди вбирав, сни -
ховав їх під лід в ополонку.
Ліпив все химер
із тіней від сфер
нічного січневого неба,
а вдень знов збирав
і звуки гойдав
на вкритих лиш інеєм стеблах.
Сніг жив-не тужив,
свята порошив,
гравсь тишею, розсипавсь вітром....
До серця торкнув,
мов лезом, пірнув
жар Сонця весняного світлом.
Рвонув з усіх сил
цей Холоду син,
востаннє зіскривсь мерехтливо.
Й калюжею сліз
розлив він свій слід
докірливо хлюпком журливим.
и оставило нам только воспоминания про снег и Ваш стих.
красивый у Вас снег, Фина. 
Зворушливо. Скоро ж весна.
