Горнятко випало з рук,розбилося на дрібні скалки."Як і моє життя",-майнуло в голові Ольги.Опустилася на стілець.Серце вистукувало шалений ритм,думки плуталися в голові.Не плакала-сліз не було.Здається,закам'яніла вся.Не могла вимовити жодного слова.Нестерпний біль шарпав усе її єство.Їй було важко,неймовірно важко...
Два роки минуло відтоді,як загинув син.Розбився на мотоциклі.Вже повинна оговтатися і якщо не забути,то хоча б змиритися з непоправною втратою.
Осіннє листя шаруділо під ногами.Вона йшла до сина,на кладовище.Біля могили росла молода ялинка.Сама посадила її,бо він так любив ці дерева.У будь-яку пору року зелені,з неповторним ароматом,і такі гарні в Новорічні свята.Ще школяриком син посадив дві ялинки біля будинку;вони росли пишні,пахучі та яскраво-зелені.На Різдво він із друзями прикрашав їх,і ялинки переливалися різними кольорами,миготіли кольоровими вогниками.Свято завжди було неповторним.
-Скоро зима і твій улюбленний Новий рік,прийдуть друзі,а ти...-вона заплакала,присівши на лавку біля могили.Налила у вазу свіжої води й поставила хризантеми.
-Два роки,сину,два роки,а все було наче вчора.
У пам'яті спливли спогади цього дня.Субота була такою,як завжди:очікувало прання,прибирання,всю домашню роботу доводилося виконувати їй і Сашкові.Сестра вступила до університету,перебувала тоді в Києві,а батько-на заробітках у Москві,заробляв гроші для дітей.
І як не вмовляла Ольга чоловіка не їхати на ті заробітки,бо тільки здоров'я підірве ,та Андрій заперечував:"Он донька в університеті навчатиметься,гроші потрібні.Тих,що я заробляю,вистачить і на навчання,ще й відкладемо трохи.Може, Сашко одружиться,знову будуть потрібні гроші.Коли Оксана вивчиться,тоді й залишу ті заробітки.."
...Уже полудень,а Сашка чомусь не має.Повіз свою наречену додому.З Наталею він зустрічався півтора року.Коли привіз її в п'ятницю знайомитися з матір'ю,то ще й пожартував:"Мамо,сьогодні 25 років,як ви з татом одружилися,от я й привіз Вам подарунок.Знайомтеся,це Наталя.Я хочу,щоб вона стала моєю дружиною".
Як Ольга раділа тоді,якою була щасливою за сина.Думала:скоро повернеться Андрій,зробимо весілля,і все буде гаразд...Тільки чому так довго не повертається син?І на серці якось не спокійно.Однак утішала себе тим,що вони ж молоді -доки додому відведе,з батьками перемовиться.Хоча до Наталчиного села лише 12 кілометрів,а вони ж на мотоциклі.Просила їхати автобусом,а він поспішав,бо пообіцяв батькам повернути доньку до 12 години.От і не хотів,щоб майбутня теща хвилювалася.
За вікном опадало яблуневе листя.Сонце вже не так пекло,все довкола вдяглося в осіннє вбрання,а подекуди листя вже опадало додолу й застеляло землю жовто-червоним килимом.І лише дві ялинки завжди зелені,мов молода пара,якою лише милуватися б...
У двері хтось постукав.На порозі стояв найкращий товариш Сашка-Сергій.Завжди був таким ввічливим,а цього разу навіть не привітався...
І раптом Ольга збагнула,що трапилося щось жахливе,стояла і не могла поворухнутися.
-Ольго Семенівно,-почав не рішуче і затинаючись.
-Ну,кажи вже,що сталося?
Сергій подивився на Ольгу Семенівну,закусив губу і сказав:
-Сашко розбився на мотоциклі...На смерть.
Горнятко випало з рук,розбилося на дрібні скалки...Похорон...
Якісь люди,багато людей...Ольга й не пам'ятає,хто був тоді поруч із нею,не пам'ятає,що казали.Лише бліде обличчя Сашка у труні й очі,які більше ніколи не поглянуть на матір...
...Щотижня вона приходить на його могилу.Приносить живі квіти,у спекотні дні поливає ялинку,яку посадила.Одного разу застала на цвинтарі Наталку:та сиділа біля могили й плакала,просила пробачення.Зібралася виходити заміж і вирішила попрощатися зі своїм першим коханням.Ольга обійняла її за плечі,казала,щоб не плакала і була щасливою у шлюбі.Дівчина просила пробачення в Ольги за Сашка,адже якби вони послухали її й поїхали автобусом,усе склалося б інакше.А він поспішав,не впорався з керуванням-і потрапив під вантажівку.Та Ольга не звинувачувала її.Що мало трапитися,те й трапилося. Витерла сльози,підвелася.Поправила віночок на пам'ятнику,поцілувала викарбуваний портрет:
-Не сумуй,я знову прийду через кілька днів,розповім,як у нас справи.Тато ось днями повернеться,телефонував сьогодні.Оксана заміж збирається.І знаєш,за кого?За Сергія,твого друга.Гарний хлопець.А Наталка народила сина,назвала на твою честь Сашком.Як я люблю тебе,синку.Знаю,ти далеко,але вірю,що твоя душа з нами.Гаразд,синочку.В суботу всією ріднею провідаємо тебе.Ми пам'ятаємо тебе...
Вона поверталася додому.Не плакала.Сліз більше не було.Лише материнське серце й далі розривалося від болю та відчуття непоправної втрати...
ID:
647864
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 29.02.2016 16:02:27
© дата внесення змiн: 29.02.2016 16:02:27
автор: лютікі
Вкажіть причину вашої скарги
|
