Сміється небо, весело йому…
Крізь промені незгасного світила
Радіє, бо ж побачило весну
На українських горах і на схилах,
А ще в лісах, що наче ожили
Та на полях і ріках повноводих,
Втішається собі навіть коли
Холодний вітер місця не знаходить,
Ганяючи отари дивних хмар,
Лякаючи привітливу погоду,
Забувши видно, що нова пора
Прийшла услід за довгою зимою,
Хай ж веселиться небо й виднокрай
Нехай нас тішить барвами новими,
Десь забарившись, чарівна весна
Несе в дарунок віру і надії…
