Виряджала у дорогу
козаченька молодого.
Гірко плакала-ридала,
біле личко цілувала.
Біле личко, чорні брови
проводжала до діброви.
Край дороги зупинилась
низько в ноги уклонилась.
Повертайся серце моє,
бо одні ми такі двоє.
Повертайся мій соколе
в рідний ліс, в широке поле.
Прихистять тебе в дорозі
переліски й верболози.
Тепле сонечко зігріє
не візьмуть шаблі чужії.
Ой у лузі калинонька
там плакала дівчинонька.
Вона плакала-ридала,
козаченька виглядала.
Козаченьку молоденький,
де ж подівся ти, рідненький?
Не промовиш навіть слова,
не піднімеш чорні брови.
Ой козаче, рідне серце,
ти дістань моє відерце,
що упало до криниці.
Дам тобі попить водиці.
Чи поїхав за Карпати
рідну землю захищати.
Чи в Криму турчина ловиш,
чи Московію борониш.
Повертайся в Україну
до дружини і до сина.
Захисти свій дім-господу,
подивись на мою вроду.
Ой у полі дві тополі,
та ще й поряд вишня.
Не шукала щастя-долі,
а любов колишню.
Все чекала-виглядала,
думала вернеться.
Козака чужина взяла,
в жінки ж серце рветься…
16.05.2016
Поперло на моеми, Мачуло? 
