Не плач, надіє, це був лише спогад,
Не плач, любове, я тебе не мав,
Не збудить душу приспана тривога,
І не прийде той погляд, що прогнав.
Я встану й піду. Далі краще буде
Новий багаж падінь і перемог,
Але палитиме і серце й груди,
Той спогад. Той невивчений урок.
Я пам’ятаю! Хіба краще з того,
Що забуваємо ми дороге
Я смерті й забуття пройду дорогу,
Відкриймо ж у собі усе СВОЄ!
Я колись впав… Але вдалось піднятись,
Моя душа страждала у вогні.
Навіщо комусь серце розбивати
І потопати у своїй брехні?
Навіщо? І ніхто того не знає,
Кожен живе собі життям своїм,
Бо правду кажуть, що любов пізнаєш,
Коли постанеш із її руїн…
Та я піду… І що для мене люди,
Вони моїм життям не проживуть.
Підуть зі мною зрілості етюди
І квіти, котрих вчасно не зірвуть.
Заплач, надіє, це був добрий спогад,
Заплач, любове, я тебе все ж мав!
Хай збудить душу приспана тривога,
Хай прийде погляд той, який прогнав!
NovissimusR
