Ніколи не були ви нам братами –
Останній міф радянщини ізник,
Коли ви стали справжніми катами
У час цієї підлої війни.
Може, тоді були ви нам братами,
Коли в Криму свій вивісили стяг,
Коли в Донбас на танках завітали
Й на світ увесь брехали у «Вістях»?
Може, тоді були ви нам братами,
Коли Богдана зрадив Олексій,
Як Січі Запорізької не стало?
(Це Катерина – підлості носій).
Може, тоді були ви нам братами,
Як ми в тридцяті дохли на полях?
Журби сторінку й цю перегортали –
До комунізму, бач, стелили шлях.
Може, тоді були ви нам братами,
Як нас мільйони везли в Сибір,
В Карелію, в степ дикий Казахстану?
Нам – біль, могили… Славу ж – лиш собі.
Може, тоді були ви нам братами,
Як потурали владі в цих ділах?
А мо’, зручніше жити вам кротами
І берегти уласне тіло й дах?
Може, тоді були ви нам братами,
Коли ганьбили й мову, як могли?
Вона ж жила, у душах розквітала
Й назвала: «Ви вкраїнці – не хохли!»
Нас ви й тепер вважаєте братами,
Як діток зариваєте в полях?
Вам зойки матерів не долітають,
Як годите убивцям із Кремля?
Ніколи не були ви нам братами,
Бо ми для вас лише «дурні хохли»,
Себе ж нам подавали «господАми»,
Щоб і перечить навіть не могли.
Ніколи не були ви нам братами,
Про це засвідчив досвід поколінь,
Коли в найкращих голови злітали,
Хто мав сміливість встати із колін.
Ніколи не були ви нам братами,
У цьому ми упевнились не раз.
Застерігав пророчими устами
Давно про це наш Батько, наш Тарас.
Ніколи не були ви нам братами,
У цьому пересвідчився народ.
Останні сумніви в свідомості розтали…
І це одна із Богових щедрот.
16.10.2016.
Ганна Верес Демиденко
Ви – молодець, Ганнусю!
Сильний вірш, серйозний, переконливий, емоційний і справедливий! Це – голос справжньої доньки своєї землі. Дуже вдала робота, в яку Ви вклали душу і серце, і я вклоняюся Вам за це.
