Проносяться у голові безперестанно:
Одна за другою – тисячі думок.
І в підсвідомості своїй блаженно,
Я реставрую мислей цих порок.
Бо ж скільки часу вже пройшло даремно?
І скільки я у нереальнім світі жив?
Скриваючи всі почуття так гарно,
Що сам забув, як сильно я любив.
Та ж ба! В минулім часі висловився я?
Не так то сталося, як цього хотів:
Підвела вмить зрадниця – журба,
І пам'ять вся пішла наперекір.
І де ж бо зараз ти блукаєш в світі?
І що ти відчуваєш? Як живеш?
Чи згадуєш про мене? – хоча би іноді?
Не заслужив щоби згадала? – обманеш!
Чи знаєш ти ціну того скарбу,
Яким являється твоя душа?
Чи можеш оцінити всю свою красу?
Ти варта всіх скарбів землі і неба!
Не озолочуй ти нікого в цьому світі
Лиш Бог достойний цього почуття
Любов й кохання грає роль в житті
Все інше - ні! Ні, не шукай гріха!
Ще досі голос твій дзвенить у серці
І з ніжним трепетом я згадую слова
Тобою написаної для мене пісні
Нехай хтось скаже, що це не почуття!
Як часто згадую твій лик прекрасний
І майже богохульствую – дарма
А в підсвідомості такий же страсний
Як був тоді, - любов жива!
І не важливо те, що ти не поруч
І не важливо, чи з іншим зараз ти
Мені б лишень побачити тебе, почути голос!
А інше не важливо. Я вже привик до самоти…
Проносяться у голові безперестанно:
Одна за другою – тисячі думок.
І в підсвідомості своїй блаженно,
Я реставрую мислей цих порок.
