І що ж ти зробиш? Я… забуду.
Забуду те, що мовив стиха,
Тебе сховавши серед люду,
І від напасті і від лиха.
Що ще я можу? Тільки це
Що в моїй владі?… Бути муром,
Тебе узявши у кільце
Моїх обійм, ласкаво хмурих.
Я, мовчки, мовчки постою,
Допоки буря омине.
Тебе, сховаю у раю,
Обравши пекло для себе.
Та ти не бійся, час минає
Проходять дні, життя іде.
Моя душа… вона волає,
Та своє пекло … не знайде.
Не час іще. Ще будуть дні,
Коли прийдешняя весна
Відправить в повінь… кораблі
Там буду я, тебе ж нема.
Нема, тому що ти сховалась,
І від напасті… від любові.
Тому, що дуже добре зналась
На болі та неясній долі.
Та що зроблю? Запам’ятаю
Я твої риси та обличчя.
Життя прожив та все ж не знаю
Що нам підходить, що ж не личить.
