Лишилася сама лебідка
І та з простреленим крилом,
Хтось вбив коханого з засідки,
На плесі за старим селом.
Вона тут має відтужити…
Наскрізь мороз її пройме,
Піде у хлів до когось жити,
Якщо до себе хтось візьме.
Сховалась ряска в очереті,
У мул залізли карасі.
На плесі тінь, як на портреті,
В жалобі хвилі з нею всі.
Дітей відправила у вирій,
Злетів коханий в небеса.
До верби вже приходить іній,
І смуток в серці нависа.
Якби здорові мала крила ,
Злетіла б у небесну вись.
Зложила б крила й полетіла
Туди, де милий їй наснивсь.
Може зуміє ще злетіти,
Потроху гоїться крило,
Прийде весна , вернуться діти,
І усміхнеться їй село.
