Коли правду від кривди не відрізнити,
Коли в душі панує осінь німа.
І тільки одне - залишається жити
Й чекати коли знову прийде весна.
Коли слово вже нічого не значить,
Коли тиша рідніша, тобі за сестру.
Тільки осінь знов дощами заплаче,
Впаде краплина на скло, а біль в самоту.
Та здається, що бог не чує молитви
І ти п'єш повний келих смутку до дна.
Лише осінь та дощ всі спогади зітре,
Вона також як ти - сьогодні сумна.
Лиш осінь лишилась з тобою назавжди,
А до серця прийшов німий листопад.
Не має на світі вже іншої правди,
Душа здичавіла - залишений сад.
Але тобі треба рухатися далі
І кожен крок наче по лезу ножа.
Тільки знов ця осінь щоразу й надалі,
Шепоче: - "Ти стала для нього чужа".
