Сніг весною б’є крупою
Землю, вітер без зупинки,
Ніби з бою,- тьмою злою
Розганяє поєдинки
Дме бідою лячно тою,
Навіває біль щоднини,
Тягне зброю, що зимою
Склав у склепи-домовини…
Не вщухає хижа зграя
Чорних птахів тих безкрилих,
Світ карає, бо немає
Злетів безперервних милих…
Все кидає,- намір має
Вщент розбити геть надземне,
Серце крає, бо не грає
Вже веселка крізь скло темне…
Смерч горою йде, з корою
Стовбур рушить, як з похмілля,
Хоч ходою весняною
Цвіт буяє, де довкілля…
17.03.2017р.
