- Геть! – чорним котам мовлю (лізуть під ноги!)
І відрам пустим, що застопують крок,
Геть, хмари понурі, сумні епілоги,
Осудливий погляд і плітка пліток.
Геть, сни, що без снів, сіроокі світанки
І сонце, котре чорний крук затулив.
Геть сум, що придавлює душу, мов танки
Ґрунти, що готові до грозяних злив.
- Геть! – кажу клітинним застояним кодам.
Антенами духу приймаю ясу.
До тебе іду всупереч перешкодам.
Тобі своє серце в долонях несу.
Плітка – батіг. Яса – сигнал.
Вірш, який народився після прочитання одного оповідання із цікавим зачином, але сумними основною частиною і кінцівкою.
! ...хто має вдома котів - той знає, чорні коти повні любові і ніжності, як і всі інші, вони - щасливі. Але ж ми таки народ забобонний.Я теж не люблю порожніх відер, а за повні - подумки дякую)))Але, зрештою, вірш не про те