|
Минуло вже вісімдесять,
А наче вчора йшов до школи.
Роки так вихорем летять
І не вертаються ніколи.
Школа, студенство позаді,
Веселість, сміх, юні забави
Теж відчужилися самі,
Пішли, як скошені отави.
Тай праці будні й не одні
Уже в історію подались.
Мене лишили в самоті,
Але в душі вони остались.
Тепер проходять, як в кіно:
Планьорки, бесіди, наради
І відпочинки, заодно,
І збори, свята і паради.
Людина, наче та бджола, -
Завжди у русі і у леті,
А як на пенсію пішла,
Не ті вже руки, не ті плечі.
А може це тому, що ми
Так розмагнітились досхочу.
Не бачим впереді мети,
Другі думки снують, лоскочуть.
Але погляньмо на сліди,
Котрі лишили за собою,
Тоді й побачимо що ми
Не були на землі бідою.
Трудилися, де лиш могли,
Дітей ростили і навчали.
Молились Господу завжди,
Нове в країні будували.
Тому не раньмо ми душі
І не ганьбім себе думками,
Що ми прожили на землі,
Не думаючи що за нами.
Ми дали все, все для життя
І для навчання і для праці,
І вільний шлях у майбуття,
І пісню й волю в своїй хаті.
А нам лишилося життя,
Кому і скільки - Бог те знає.
То хай не спить наша душа
Й поки живем - нехай кохає.
Радіймо дню, що знов настав,
Навчаймо молодь в мирі жити,
Щоб патріотом кожний став
І Батьківщину вмів любити.
ID:
734872
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.05.2017 22:32:19
© дата внесення змiн: 24.05.2017 22:32:19
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
Браво!!!!! 
